Вітре буйний, вітре буйний!

Ти из морем говориш,—

Збуди його, заграй ти з ним,

Спитай синє мо-о-о-ре.

Воно знає, де мій милий,

Бо його-о-о носило,

Воно скаже, синє море,

Де його поділо.

Де його поділо.

Коли милого втопило —

Розбий синє море;

Піду шукать миленького,

Втоплю своє горе,

Втоплю свою недоленьку,

Русалкою стану,

Пошукаю в чорних хвилях,

На дно моря кану.

На дно моря кану.

Найду його, пригорнуся,

На серці зомлію.

Тоді, хвиле, неси з милим,

Куди вітер віє!

Коли ж милий на тім боці,

Буйнесенький, знаєш,

Де він ходить, що він робить,

Ти з ним розмовляєш.

Коли плаче — то й я плачу,

Коли ні — співаю;

Коли ж згинув чорнобривий, —

То й я погибаю.

Вітре буйний, вітре буйний!

Ти з морем говориш,—

Збуди його, заграй ти з ним,

Спитай синє море...

Спитай синє море...

Спитай синє море...

Спитай синє море...

Спитай синє море...