Бій на світанні, сонце і дим.

Мало хто знає, що ж буде з ним.

Що буде завтра в юних думках –

В когось надія, а в кого страх.

Гілля калин похилилося.

Мама, кому ж ми молилися?

Скільки іще забере вона

Твоїх дітей, не твоя війна?

Стали батьками доньки й сини,

Все кольорові бачили сни.

І цілували руки брехні,

За тихі ночі віддали дні.

Гілля калин похилилося.

Мама, кому ж ми молилися?

Скільки іще забере вона

Твоїх дітей, не твоя війна?

Так було добре там і колись.

Там, де без поту і там де без сліз.

Тільки не було в того мети –

Я так не можу, а як зможеш ти?

Гілля калин похилилося.

Мама, кому ж ми молилися?

Скільки іще забере вона

Твоїх дітей, не твоя війна?